Спасибі тобі, мамуля, що ти у нас є. Вирішивши поселити стареньку маму у себе, я не уявляла, наскільки це буде сум но

Одного разу я прийняла рішення перевезти до себе маму. Назовсім. А вийшло все раптово. Протягом одного дня. А мама взяла з собою лише невеликий пакетик з особистими речами. У ньому були тільки колготки, тапочки, подаровані онуками, халатик і сорочка.

А ще їй навіщо знадобилася наволочка — в толк взяти не можу, навіщо. Ось з тих пір і проживає з нами ця немічна бабуся-дівчинка, худорлява, з закрученим хвостиком на голові, в старих колготках, які кривляться до низу. Коли вона йде по коридору, насіння ніжками, то перед кожним порожком завжди зупиняється, піднімає ніжки, переступаючи перед перешкодами.

І коли бачить нашого вихованця, песика, то неодмінно посміхається. Іноді вона бачить когось невидимого, а потім мені про це говорить обов’язково. А взагалі вона соромлива і постійно спить. Коли ми пригощаємо її шоколадкою, то вона кусає потроху, а запиває завжди чайком. Скляку вона тримає двома руками, так як вони у неї слабкі і вона боїться впустити її.

А ще вона побоюється втратити свою обручку, так як сильно схудла. Так що весь час вона його намацує. А адже ще якийсь час назад я і не помічала, як вона постаріла раптово, стала немічною. Просто вона тепер розслабилася, перестала бути дорослою і стала в усьому мені довіряти.

Вона любить, коли я вдома. Коли я приходжу, вона видихає з полегшенням. Тому я намагаюся не затримуватися. До обіду вона готує нам супчики, а в вазочку доповідає солодощі. Що я при цьому відчуваю? По-перше, це неймовірний ж ах. Адже ще недавно вона була бадьора, самостійна і, коли по мер батько, не боялася жити одна. Ясна річ — в свої вісімдесят у неї з’явився час на себе. Але життя в самоізоляції не пішла їй на користь і пси хіка її не витримала. На сьогоднішній день мені маму шк ода, я люблю її і ставлюся з трепетом.

І адже ніхто не знає, куди нас приведе наше життя. Я все намагаюся зробити для того, щоб вона пройшла по життю легко, затишно, з теплотою, в будинку, наповненому до країв. Але мамі не так вже й багато і потрібно. І перетворилася мама з бабусі в дитину, за якої потрібно доглядати. Я дякую Бог ові за те, що її життєвий шлях закінчиться у мене на очах. Так я спокійна, і душа на місці. Спасибі тобі, мамуля, що ти у нас є.