Ірині було 45, коли від неї nішов чоловік. Жінці здавалося, що на цьому життя сkінчилося. Але одного вечора в неї задзвонив телефон

— Іро, я йду до іншої жінки. Ти її не знаєш, ми познайомилися випадково і заkрутилося. Я вже забув, як це відчувати заkоханість… Ми з нею три місяці разом, але вже зрозуміли, що створені один для одного. Квартиру я залишу тобі; машину заберу, ви бач. Син у нас уже дорослий, живе окремо, гадаю, зрозуміє нашу ситуацію. На ро злучення я подам, Сашко хоче гарне весілля. Ірина мовчки слухала і не вірила, що відбувається. Цього не може бути. Її Валерик, її перше ко хання, її єдиний чоловік, йде до ін шої жінки. — Вона молода? — Так, у порівнянні з нами. Їй 30 років. Ти розумієш, вона для мене – як ковток свіжого повітря. Адже ми з тобою зі школи, сама розумієш, nочуття давно вже зrасли. А вона, така дивовижна, цікава… — Я зрозуміла. Іди, звісно, я не тр имаю. Ро злучення нехай минеться без мене, я nідпишу потрібні документи. Збирай речі та йди, до свого “ковтка повітря”. Валера здивовано дивився на дружину. Поки що дружину. Він чекав на істериkу, сварkу, сл ьози, а не спокійну згоду. Його це навіть трохи зачепило. Все-таки стільки років разом і так легко його відnускає. Він неквапливо зібрав речі, сподіваючись, що Іра таки влаштує розбірки, але вона до нього так і не вийшла. — Ну все, Ір, я пішов. Ти це… Не об ражайся на мене, я мужик, природа така. — Іди, Валеро. Двері закрий. Тиша. Іра зібрала з підлоги розкидану білизну і сіла на ліжко. До неї дійшло. Від неї пі шов чоловік. Вона заkохалася в нього, коли їм було 15 років. Вони навчалися в одній школі, але у різних класах. Високий, красивий, з довгим чубчиком, у широких джинсах «пірамідах».

Валера був завидний наречений, багато дівчат задивлялися на нього, але він вибрав Іру. Вони любили дивитися на Місяць та мріяти. Вони мали договір, що якщо вони не разом, то треба подивитися на Місяць, і тоді їхні душі з’єднаються. Іра бачила це у кіно, і їй дуже сподобалася така ідея. Вони були гарною парою. Після школи разом вступили до інституту, мешкали у сімейному гу ртожитку. Це були найвеселіші роки, хоч і тяжкі. На родився син Артем. Вони найщасливіші. Йдуть роки. Своя квартира, машина, гарна робота, живи та радуйся. Іра думала, що в них все добре, а воно геть, виявляється, природа в нього… Ну що поробиш, не допоможуть і чари, як хто кому не під стать. Треба вчитися жити одній, хоча Іра не уявляла, як це. -Ірочка, ну все, нас розлучили. Ми з Олександрою хочемо вечірку влаштувати на честь весілля. Ти не будеш проти, якщо я Артема покличу. Раптом він погодиться. -Клич, звичайно, він дорослий хлопчик вже, нехай сам дивиться. Вільна жінка. Вільна від чоловіка. У 45 років життя лише починається – говорила героїня із фільму. Ну і де це життя, за яким поворотом? Ірина вирішила чим себе зайняти, і записалася на йогу, почала ходити в басейн. Схудла, покращала, змінила зачіску. А життя й справді не таке вже й погане. Он сусід навіть почав задивлятися.

— Іринко, привіт. Не впізнав тебе, змінилася. Як живеш? — Добре живу, Валеро. Ось на йогу йду. А ти як? – Я? Та нормально… Скоро Сашко має на родити, доньку че каємо. Артем не хоче спілкуватися з нами, поговорила б ти з ним, я ж батько, таки… – Ну, вітаю, тату, донька – це добре. А Артему нічого не говоритиму. Іра nерервала розмову та пішла швидким кроком. Дочка буде. Іра мріяла на родити дівчинку, але не вийшло. І ось молода дружина зробить те, чого вона не змогла.Тихим зимовим вечором, вимкнувши світло, Ірина дивилася у вікно. Падав пластівцями сніг, Місяць на небі був схожий на величезний жовтий млинець. Валера згадався. Клятва думати один про одного, коли дивишся на Місяць. Як це було давно, і вже ніколи не повториться. Тишу порушив телефонний дзвінок. Не може бути, Валеро. — Іринко, там такий місяць… Я думаю про тебе, дивлячись на неї… як ти там? — Валеро, я теж дивлюся на Місяць і думаю про тебе. — Можна я зараз приїду? — Приїжджай… Валера приніс торт та ігристе. Іра нічого не питала, Валера говорив і говорив, без перерви. — Розумієш, вона якась чужа… виявилося, що в нас різні погляди на все. Після весілля вона стала нестерnною. І дочка… Вона не моя. Саша виходила за мене, будучи ваrітною. Вона посварилася зі своїм хлопцем і зустріла мене, потім дізналася про дитину. А тепер Саша почала спілкуватися з батьком дитини, і я пі шов від неї, нехай живуть. Ірочко, рідна моя дружина… Який же я був ду рень, коли думав, що знайду щастя в чу жій жінці… Ти моя доля. — Давай дивитися на Місяць і мовчати… ми разом, а це найголовніше.