Вовк – промайнуло в голові у жінки. Вона взяла палицю, яка лежала поряд – і почала повільно вставати.

Клавдія Михайлівна жила на селі, все життя вона працювала ве теринаром. Її будинок знаходився на околиці лісу, доводилося ліkувати і лісових жителів, то зайченя, то птаха з nеребитим крилом. Навіть зараз, коли вона була на пенсії, люди все одно приходили до неї по допомогу для своїх вихованців. Дочка та зять Клавдії Михайлівни проживали разом із нею, стосунки між родичами були добрі.

Часто Клавдія Михайлівна ходила в ліс одна, а телефон залишала вдома, за що її дочка лаяла. У лісі пенсіонерка знала всі стежки, тільки на далеку ділянку лісу вона ніколи не ходила. Як казали знаючі люди, там «лісовик водиться», так само казали, що грибів та ягід там надзвичайно багато.

Того дня жінка пішла по гриби вранці і збиралася за кілька годин повернутися, але її планам не судилося збутися. Вона взяла великий кошик, зав’язала мотузкою, щоб легше було нести на спині і пішла в ліс, телефон, як завжди, залишила вдома. Вона не помітила, як опинилася на дальній ділянці лісу, грибів назбирала і вирішила повертатися, повернула назад, і, як їй здавалося, пішла до будинку.

Скільки вона блукала, Клавдія не знала, але дороги знайти не могла; їстівні запаси, що брала з собою, майже закінчилися. Початок холодати; Клавдія Михайлівна сіла біля дерева, вперше їй захотілося заnлакати й лаяти себе за свою самовnевненість. Вона змахнула сл ьози і підвела голову, на неї дивилися два блискучі очі.

»Вовк», — промайнуло в голові у жінки. Вона взяла ціпок, що лежала поряд, і почала повільно вставати. Вовк не виявляв аrресії, він дивився просто на жінку, а потім повернувся і пішов у інший бік, знову зупинився і подивився на Клавдію Михайлівну.

Жінка все життя працювала з тваринами, тож одразу зрозуміла, що це вовчиця, і вона щось від неї хоче. Жінка підхопила кошик і пішла за звіром. Вони вийшли на галявину, і жінка побачила яму, на дні якої лежало вовченя. Напевно, для молодого чоловіка зістрибнути в яму і дістати тварину було б не nроблема, але не для жінки у віці. Раніше вона займалася спортом, та й зараз була стрункою, але сили вже були не ті.

Вона озирнулася і побачила пеньок, зав’язала його мотузкою, яку зняла з кошика, іншим кінцем мотузки зав’язала дерево і обережно почала опускати пеньок на дно ями. Потім спустилася сама і дістала вовченя.

Вовчиця тільки цього й чекала, вона підхопила дитинча і втекла до хащі. Клавдія, важко дихаючи, вилізла по мотузці з ями і лягла на землю. А колись канатом піднімалася легко – з усмішкою подумала пенсіонерка. Вже сутеніло, ст раху не було, тільки втома тиснула на Клавдію. Раптом кущі заворушилися, і вовчиця знову вибігла на галявину й вичікувально дивилася на жінку.

Що, ще кого дістати, ви бач, сил уже немає, – посміхнулася Клавдія. Вона вже зрозуміла, що тварина хоче від неї. Клавдія підвелася, з жалем подивилася на кошик, якого нести не було сил, махнула рукою і пішла за вовчицею. Вовчиця періодично зупинялася і дивилася на жінку. Через деякий час Клавдія Михайлівна побачила огорожу, а потім зрозуміла, що перед нею її село.

Сльози полилися з очей жінки; вона обернулася, подивилася на рятівницю і прошепотіла: «Дякую». Коли вона прийшла додому, дочка зі сл ьозами на очах кинулася обіймати матір і лаяти одночасно. Як з’ясувалося, на її пошуки надвечір пішло все село, продовжити збиралися наступного дня з ранку. Після цього випадку Клавдія Михайлівна далеко від будинку не йшла, більше з вовчицею вона не зустрічалася. Довгий час жителі села приходили до Клавдії Михайлівни, щоби послухати дивовижну історію про рятівницю з лісу.