Коханий чоловік пішов в супермаркет за продуктами — а повернувся з немовлям на руках

Мого сина звуть Саша, він — наш подарунок на Різдво. Ще 10 років тому чоловік пішов в магазин за новорічними прикрасами, а повернувся не один, а з малюком на руках! Я здивувалася, запитала, в чому ж справа, а він відповів, що трохи пізніше все пояснить. Дав мені підтримати малюка, а сам з речами пішов на кухню. Я з ним залишилися наодинці, я вперше тримала чарівного новонародженого, він так солодко спав, що просто не передати словами.

Через мить прийшов чоловік. Він нервовий, каже, що ж це за матір. Виявляється, він по приходу додому, помітив коляску, на вулиці стояла темрява, він подивився, що всередині була дитина. Думав, може зараз вийде з під’їзду матуся, але, почекавши 10 хвилин, він нікого не зустрів.

Він не знав, як бути, адже холодно було і темно, а його залишати на вулиці не хотілося, совість не дозволить. Ми з чоловіком не знали, що робити. Раптом подзвонили в двері. Зайшли батьки чоловіка і остовпіли від побаченого. Ми пояснили, що за ситуація. Вони порадили звернутися в міліцію. Хоча якось не хотілося відмовитися від нього. Раптом ми з чоловіком подивилися один на одного і вирішили залишити чадо собі. Мені було 35, чоловікові 40.

У нас було все необхідне: і робота була, і будинок, і дача, але ось я не могла народжувати, у мене безпліддя було. Лікар довго намагався заспокоїти мене, я годинами ревіла, як ненормальна. Але він порадив усиновити або удочерити, тим самим зробити добро і для себе, і для дитини. Я розуміла, що він має рацію, просто я боялася не полюбити, а потім і зовсім мучитися через це. Довго я міркувала, але роботи було настільки багато, що я навіть забула про дітей.

І ось через роки Бог відправляє мені сина, це ж доля! Ми почали відчувати себе батьками, чоловік почав ремонтувати дитячу, а я поралася, купувала все необхідне для нього. Він ріс здоровим, щасливим, ми всі його дуже любили, я навіть не відчувала різницю, він став для мене рідним. А через деякий час ми дали притулок дівчинці Каті, якій було 3 роки. Її батьки померли в автокатастрофі. Тепер мені незрозуміло, як ми прожили стільки років без дитячого сміху!