Після цього випадку бабуся поїхала до своєї дочки в місто. Пожила у неї тиждень. Зять їй нічого не говорив. А через тиждень дочка за сніданком сказала: Мама, ти чавкаєш

Якось мені довелося, як то очікувати міжміський автобус на автовокзалі. На вулиці була холодна осінь. Йшов дощ. Мій автобус за розкладом відходив через п’ятдесят хвилин. Я влаштувався в кріслі залу очікування, дістав телефон і почав блукати по інтернету. Поруч зі мною було вільне місце і підсіла доручила жвава бабуся. Мимохідь ми почали спілкуватися, видно їй дуже хотілося з ким-небудь поговорити. Почалася розмова з банального-погода.

Розмову я підтримав. Бабуся була дуже балакучою, розповіла про себе, про своє життя. Старенька мені повідала про своє життя. Розповіла, як у неї згорів дерев’яний будинок. Будинок був великий на дві сім’ї. В одній частині жила бабуся, у другій половині неблагополучна сім’я. Одного разу, вночі, в пів-будинку сім’ї спалахнула пожежа і перекинувся на бабусину сторону. Бабуся встигла врятувати документи, гроші, дещо з одягу.

Будинок вигорів повністю, слава Богу ніхто згорів. Після цього випадку бабуся поїхала до своєї дочки в місто. Пожила у неї тиждень. Зять їй, нічого не говорив. А через тиждень дочка за сніданком сказала: «Мама, ти хропеш і чавкаєш!» Поки дочка з зятем були на роботі, бабуся зібрала свої нехитрі речі і поїхала. Тут у неї в очах з’явилися сльози. Вона їх змахнула. «Я ж її одна виховувала. Вивчила в школі і інституті. Допомогла з купівлею квартири в місті.

Допомагала виховувати онуків-близнюків» — ще розповідала бабуся. У мене клубок підкотив до горла. Підключивши стареньку: «А де Ви зараз живете?» Бабуся відповіла: «Поїхала назад до себе в село. Заселилася в порожній будинок. Там і живу. Мені одної багато не треба». Я, довго не думаючи, записав адресу бабусі. Приїхав додому і розповів дружині про свою зустріч. У нас якраз була проблема, ми шукали няньку для своєї дитини. Порадившись, ми вирішили забрати стареньку до нас додому. Тепер у неї є дах над головою, а у нас — любляча бабуся.