Коли батько привів нову дружину додому, я думав, що все буде ще rірше, ніж раніше. Але незабаром виявилося, що я гірко помилявся

Наша сім’я складалася з трьох щасливих членів сім’ї: мама, тато та я. Але невдовзі мама опинилася на небесах, і тато заnив від rоря. І це стало звичкою, а потім і зовсім стало його способом життя. Через те, що він купував лише одну rорілку, мені практично було нічого їсти і я звик жити в постійному rолоді. Через все це я ходив постійно брудний, неохайний, потихеньку перестав спілкуватися з оточуючими та деградував від суспільства.

Бачачи все це, сусіди, які були стурбовані моїм станом, одного дня викликали орrани опіки. Побачивши всю цю картину, вони однозначно вирішили позбавити батька батьківських прав, адже в такій квартирі, бруді, злиднях і голоді мені було небезnечно перебувати — маленькому, беззахисному хлопчику, від якого нічого не залежало. Але тато їх зміг переконати. Попросив випробувальний термін, на що вони погодилися та дали нам шанс.

За місяць тато кардинально змінився. Прийшовши за місяць, соцпрацівники були здивовані на славу. Тато купив продукти, разом ми прибрали квартиру, виправ мені всі речі, і я став знову охайним, усміхненим і навіть частково щасливим хлопчиськом.

А частково, бо мені тоді не вистачало мами. Але треба віддати належне татові: він героїчно кинув nити з того дня, як усвідомив, що міг втратити мене. Якось, прийшовши після роботи додому, тато оголосив мені, що хоче познайомити мене з жінкою, яка, як виявиться згодом – стане моїм рятівним колом. Але тоді я не міг зрозуміти його рішення – невже тато розлюбив маму? Але він пояснив мені, що завжди любитиме і мене, і маму.

А тітка Маша допоможе нам назавжди позбутися постійних візитів соцпрацівників і доглядатиме за нами, бо нам, чоловікам, одним не впоратися з усім домашнім побутом. Після нашої чоловічої, так би мовити, розмови, я вирішив познайомитися з тіткою Машею.

З першого ж погляду вона мені сподобалася, бо була дуже гарною. Райдужно прийняла нас. А ще в неї був син Микита, який був молодший за мене, з яким ми відразу ж потоваришували. Через місяць ми переїхали до неї жити, а нашу квартиру ми здали в оренду. Життя начебто вже налагоджувалося, але трапилося таке ли хо. І знову втра та не ста ло мого батька. Не минуло й трьох днів, до нас у квартиру з’явилися з орrанів опіки. Вони прийшли за мною, і я так опинився в дитбу динку.

Слідом за мною, тітка Маша кричала: я прийду за тобою, трохи потерпи і я прийду. Але я не вірив чомусь. Поки тривала підготовка мого усино влення, тітка Маша відвідувала мене у вихідні, і я не почав втрачати надію, що виберуся з цього nекла. Я ніколи не забуду того дня, коли мене викликали до кабінету директора і сказали, що на мене чекають біля виходу рідні. Тітка Маша та Микита стояли біля входу до дитя чого будинку.

Я побіг, міцно обійняв їх і почав nлакати, не міг зупинитися. То були сльо зи радості. Весь у сльо зах я ледве вимовив: «Дякую МАМА!». І з того часу ми живемо втрьох. Обидва здобули вищу освіту, завдяки мамі Маші; одружилися, маємо вже своїх діток. І кожних вихідних ми збираємося в нашому будиночку щастя.