Як з неба мені на голову звалилися діти колишньої дружини

З Оксаною ми були одружені десять років. У нас було дві дочки, Вікторія і Вероніка. Типове сімейне життя, як у людей: вдень робота, ввечері сім’я, але чомусь наша мама стала частенько затримуватися десь. То до подруги зайде, то в магазинах черги, то на роботі завал … Зрештою донесли мені «добрі» люди, що у Оксани є коханець.

Я, звичайно, не став тягнути і пред’явив їй претензії. Оксана відразу почала оборону, а найкраща оборона, як відомо — напад. Їй було мало уваги з мого боку, вона перестала відчувати себе жінкою, побут «з’їдав» весь її час, а дочки, дочки взагалі, виявляється, любили тільки мене …

Загалом покричали і заявила, що йде до коханця. І вона пішла, по-справжньому пішла, залишивши дівчаток зі мною. Вікторія та Вероніка спершу довго не могли зрозуміти куди мама поділася, але потім звикли. Мені майже відразу на роботі запропонували в інше місто переїхати, нову філію очолити, ось я і погодився. Ми з дочками почали збиратися, все сталося дуже скоро, тому їдучи, я не встиг розлучитися з Оксаною офіційно.На новому робочому місці я познайомився з красивою жінкою.

Настя була моєю ровесницею і теж сама ростила двох дочок. Не довго думаючи, ми з’їхалися і стали жити однією великою сім’єю. Наші діти були практично одного віку, вечорами вдома стояв постійний шум: дівчата то весело грали всі разом, то навпаки щось ділили, цілий дитячий сад, їй Богу! Ми з Анастасією не могли натішитися на дівчат, але в таємниці намагалися зробити спільного сина, проте, щось не виходило.

На момент дивного дзвінка, ми з Настею прожили разом два роки і вже з невіри народити сина … Ну, не дано, будемо ростити дівчат. Так ось про дзвінок.За номером на мобільному я відразу зрозумів, що дзвонять зі стаціонарного телефону мого рідного міста:- Миколо Петровичу?- Так, слухаю Вас.- У мене для Вас погана новина … Ваша дружина Оксана Павлівна, на жаль, так і не вийшла з коми і сьогодні померла.

Приїжджайте за дітьми, їх завтра виписують, а що робити далі з приводу Оксани Павлівни ми Вам якраз завтра і пояснимо.- Це якийсь жарт? Я не бачив Оксану Павлівну три роки і наші з нею діти зараз поруч зі мною.- Нічого не знаю, в графі «батько» Ви вказані, забирайте близнюків! На тому кінці дроту поклали трубку. Збентежений, я перевірив номер телефону, з якого дзвонили, через інтернет: це був, дійсно, наш міський пологовий будинок.

Настя дивилася на мене великими очима і теж не розуміла, що відбувається, вся розмова вона чула. Ми швидко зібралися, відвезли дівчаток до бабусі з дідусем і вирушили з’ясовувати що ж там сталося з моєю колишньою.У пологовий будинок ми зустріли подругу Оксани. Вона розповіла нам про те, що коханець кинув мою колишню дружину відразу після того, як вона повідомила йому про дитину.

Вагітність проходила у Оксани важко, двійня як-не-як, а в кінці взагалі сталося щось зовсім погане … Дітей врятували відразу, а ось їхня мама впала в кому і через кілька днів вона померла. Близнюків потрібно було реєструвати після народження, а Оксана не могла в такому стані повідомити, тому їх записали відповідно до даних РАГСу, в яких я все ще значився її чоловіком, автоматично стаючи батьком дітей.

Подруга Оксани в сльозах, розповівши все це, пообіцяла допомогти в разі чого, і пішла додому, а Настя стояла поруч зі мною і чому то сильно-сильно стискала мою руку.- Настя, ти чого?- Коль, ми ж заберемо їх собі, правда?Було видно, що Настя щосили ховає радість і посмішку.- Кого? Близнюків?- Так. Ну будь ласка! А раптом у нас свої так ніколи не буде, а це цілих два, готових …

— Настя, це не іграшки якісь, щоб так про них … Я не знаю …- Коль, ну я серйозно! А дівчата то як зрадіють! Твоїм так і зовсім вони наполовину кровні брати … Ну, Коль .Не зміг я встояти перед дружиною. Забрали ми близнюків, Оксану Павлівну проводили в останню путь, як годиться.Дівчата верещали від радості, що ми їм братиків привезли і все дивувалися, як це вони у мами Насті животика не помітили