Зрад ила чоловікові прямо на нашому весіллі, але ні краплі не шкодую, навпаки — хвалю себе.

Все почалось ще в університеті. У мене була одна подруга, котра тягла мене на всі тусовки міста. Молодість у нас була весела, гулянки, п’янки до ранку. Тоді я була на першому курсі. І ось одного разу під час однієї такої вечірки ми з подругою познайомилися із двома симпатичними хлопцями. У ході спілкування з’ясувалося, що хлопці з нашого університету, але на рік старші. Так ми й почали дружити. З подругою ми довго вибирали ,

кому хто дістанеться з цих хлопців. Обидва мені подобалися — Гарні, високі. Один був брюнетом, другий – блондином. Зрештою , я обрала брюнета: мене з розуму зводили його карі очі. А подруга почала зустрічатися із його другом. Наші романтичні стосунки тривали до третього курсу, доки я не отримала пропозицію руки та серця. Звісно ж погодилася! Ми влаштували невелике весілля для друзів та близьких, усіма традиціями.

І ось під час викупу нареченої я залишилася наодинці з тим блондином. Не знаю, як і чому ми накинулися один на одного, почали дико цілуватися. Усе закінчилося за п’ятнадцять хвилин. Я зрадила чоловікові просто на весіллі. Здається, мені має бути соромно, але ні. Всі ці роки я ні слова про це не сказала. Нині у нас двоє дітей, міцна родина. Подруга теж одружилася з тим хлопцем, народила сина.

Ми, як і раніше, дружимо сім’ями. З тим блондином ми більше ніколи не розмовляли про зраду. Може, я зробила дурість, коли приховала зраду, зате зберегла відразу дві родини. Хіба я погана людина?