Катерина збиралася додому, в Україну. Довгі 15 років працювала в далекій Америці

Катерина збиралася додому, в Україну. Довгі 15 років працювала в далекій Америці. Берегла кожну копійку. Чи не для себе — для дітей, a потім — онуків … Пора повертатися додому. До своєї однокімнатної «хрущовки». Зробить ремонт після квартирантів, купить нові меблі. — Я повертаюся, — сказала дочці Галина. Реакція дочки її приголомшила …Кет, чому ти ходиш до цього дерева? — запитав якось Катерину Генрі.- Там гарне місце для молитви, — відповіла.

Старе дерево росло на краю ферми Генрі. Обшарпане вітрами, з трохи сухим гіллям, воно нагадувало жінці її долю.— Господи, благослови землю мою святу, дітей та онуків моїх, — починала Катерина свою молитву. — І прости їх … Генрі знімав свій ковбойський капелюх, коли Катерина молилася. Він поважав Кет і її молитву незрозумілою йому слов’янською мовою.Катерина збиралася додому, в Україну.

Довгі п’ятнадцять років працювала y далекій Америці. Щадила гроші не для себе — для дітей, а пізніше і для онуків. Вважала: за квиток додому можна купити для сина і дочки стільки всього … І відкладала побачення з Батьківщиною на потім.

Коли діти вивчилися, одружилися, купили квартири, народили онуків, вирішила: пора повертатися додому. У свою «хрущовку». Зробить ремонт після квартирантів, купить нові меблі …- Я повертаюся, — сказала Катерина під час розмови з донькою Галею. Мама, ви жартуєте? Тут такі ціни жахливі! Життя — дороге. У вас же онуки! Хто їм допоможе?- заламувала руки Галя.

— Ромка малий часто хворіє. Ліки …- Галя, твій брат має хорошу роботу, його дружина теж. І я допомагала, — виправдовувалася Катерина.-Ой, мама, ті гроші, як пісок. Та й будинок ми здали квартирантам на три роки. Чи не виганяти ж тепер на вулицю. І копійка якась капає. Побудьте ще півтора року в Америці, поки є квартиранти. Ще трохи грошей заробите, — переконувала дочка.

— Попередь ще раз квартирантів: півтора року і ні дня більше! — відрізала Катерина. — І вчіться з Ромкою жити за власні кошти.- Мама, що з вами? Ви …Катерина більше не хотіла слухати Галину. Вона зрозуміла: ні доньці, ні синові не потрібна. І це так неймовірно боліло! Чорт!

— І що тепер робити? — питала сама у себе жінка. — З роботи пішла. Через тиждень зйомне житло потрібно залишити. А квиток додому? Треба зателефонувати Дороті і попередити, що в аеропорт мене везти не потрібно. «Господи! Чому?» — закричала душа.