Я довгий час сиділа зі своїм онуком, але більше не збираюся цього робити. І ось чому

Більше року я сиділа зі своїм маленьким онуком, але більше цього робити не збираюся. Може бути, ви будете мене засуджувати. Але я можу пояснити своє рішення. Я думаю, що ви погодитеся, що у мене просто не було іншого виходу. Вся справа в тому, що мені вже 82 роки. Погодьтеся, що це немало. А моєї дочки зараз 52 роки. Рік тому вона народила сина. Моя дочка не заміжня.

Якось все життя їй з чоловіками дуже не щастило. Хоча вона багато разів намагалася створити сім’ю і дуже мріяла про те, щоб стати мамою. Все не виходило якось. А потім раптом дочка дізналася, що їй якимось дивом вдалося завагітніти. Батько дитини умовляв її зробити аборт, говорив: куди тобі народжувати в твоєму віці ?Але дочка вирішила народити дитину.

Вагітність і пологи були дуже важкі. Вже через три місяці дочка була змушена вийти на роботу: адже батько дитини відмовився їй допомагати, а їсти треба і дитину теж годувати треба. Ми з нею довго думали, що ж нам робити. Вирішили, що з Сашенькою я буду сидіти.Я знала, що мені буде дуже важко, але не думала, що до такої міри. До вечора я просто валилася з ніг від втоми. Вранці не могла встати. Просто у мене вже немає сил доглядати за маленькою дитиною.

Я протрималася цілий рік. Але більше просто не змогла. Сил немає ніяких. Я сказала дочці, що більше не зможу сидіти з Сашком. Може бути, я вчинила неправильно, але я відчуваю, що якщо так і буде продовжуватися, то я просто скоро помру від такого навантаження. Мені здається, що я маю повне право на спокійну старість і відпочинок в моєму-то віці.